Протонно – ядерна клітина, як складова маразму,
Неординарна чорна рима в процесі світло фази.
Реалій шторм, фальцетів грім в континуумі долі,
Бриз з моря, корабельний штиль для рівної кривої.
Людська природа мов гітара, струною одізветься,
Вона під натиском ідей по психіці прогнеться,
І кіт в ногах, він мов завмер чекаючи кінця,
Стоїть на столі бокал вина наповнений по вінця.
Коробка прямокутна в голові, це стіни психодії,
А ржавий місяць угорі той, що дає надію,
Чи все так просто у житті, лиш треба тільки жити,
Та не дають життя проблеми досхочу відпочити.
Лиш дощ... по даху, як по барабану ритм тримає,
Лиш смерть...вона плоть живу у рани розриває,
Філософ з фіолетових доріг, що у снах приходить,
А боги своїх підданих рабів по лабіринтах водять.
Смерть, якою ми живемо коли лиш народились,
Розрив між всесвітом доріг, в яких ми потопились,
Фагот – мелодика надій у партії тривоги,
Оркестр престарілих мертвих нот де вмирають боги.
Проект сліпучих марнотратств, що прийшли із моря,
Висвічує у небі телескоп ледь видні фальшу зорі,
Репост у відповідь полку, що кинувся в атаку,
Чи хто із добрих почуттів ввійде в війни бараки?
Erkelmor©